Студенту


  • РОЗЛАДИ СНУ.

Третину життя людина проводить у сні. Повноцінний сон визначає загальний рівень здоров’я і якість життя. Порушення сну закономірно призводить до їх значного зниження. Ще істотніше воно відображається на здоров’ї хворої людини. За даними ВООЗ, близько половини населення Землі має ризик виникнення розладів сну.

Порушення сну мають істотні наслідки: падіння загального рівня здоров’я, зниження імунологічного гомеостазу, психічні та емоційні розлади, мігрень, зниження продуктивності праці.

Що таке власне сон?

Сон - це фізіологічний стан, що виникає переважно в темний час доби і характеризується гальмуванням активної взаємодії з навколишнім середовищем. Зовні сон проявляється стереотипним положенням тіла, мінімальною руховою активністю, зниженням реакцій на стимули, оборотністю і характерними циклічними змінами мозкових функцій. Сон - процес циклічний. Кожен цикл складається з двох фаз: фази повільного і фази швидкого (парадоксального) сну.

Потреба у сні у різних осіб коливається від 4-6 до 8-10 годин і більше. Цікаво, що вона встановлюється в ранньому підлітковому віці і далі, впродовж життя, майже не змінюється.

Розлади сну умовно класифікуються на гіпер- та інсомнії. Гіперсомнія - це денна сонливість, а інсомнія (безсоння) - порушення сну.

Інсомнія буває гострою, періодичною і хронічною. Гостра (транзиторна) інсомнія пов’язана з гострими причинними чинниками, такими, як психічна травма, фізичний дистрес. При ній розлади сну продовжуються від двох ночей до декількох тижнів. При періодичній інсомнії сон порушується в певні життєві або сезонні цикли. Хронічна інсомнія має місце, коли розлади сну тривають більше місяця.

Найбільш частими причинами інсомнії є:

· порушення гігієни сну (пізній відхід до сну, раннє пробудження, недостатність сну, нерегулярний сон, неправильне харчування, гіподинамія);

· зміни у навколишньому середовищі (зміна часового поясу, змінна робота з порушенням циклічного ритму сну і неспання);

· психічні захворювання невротичного і психотичного рівня;

· органічне ураження структур мозку, що беруть участь в регуляції циклу сон-неспання (пухлини, запальні захворювання та ін.);

· соматичні і нейроендокринні захворювання (артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, серцева астма, обструктивні захворювання легень, гіпертиреоз).

Діагностика будується на переліку клінічних ознак і варіантів інсомнії. Їх можна поділити на нічні та денні. До нічних ознак належать труднощі засинання, часті, ранні пробудження, відчуття втоми після сну, апное підчас сну (стан короткочасної зупинки дихання, часто у пацієнтів з артеріальною гіпертензією). Денними проявами інсомнії є втома, стомлюваність, дратівливість, зниження пам’яті, концентрації уваги, сонливість. Можливе поєднання ознак.

Загальними принципами лікування розладів сну є увага до гігієни сну і неспання, вирішення супутніх психічних проблем, усунення причини, що викликає безсоння, застосування снодійних препаратів для короткострокового лікування.

Першочерговим завданням у лікуванні інсомнії є усунення або ослаблення причин інсомнії, по можливості, без застосування сильнодіючих снодійних препаратів.

Поліпшенню сну сприяють психотерапевтичні заходи, які вимагають участі добре підготовленого фахівця. Ефективні також і фізичні методи лікування. Найбільш поширені гідропроцедури - індиферентні та теплі, хвойні ішалфейні ванни, тривалістю 20-30 хвилин. Із електропроцедур - електрофорез з бромідом калію або натрію, кальцій-гальванічний комір по Щербаку, електросон.

Групи препаратів, що призначаються при інсомнії:

· транквілізатори - короткочасне використання, їх седативний ефект може бути достатнім для нормалізації сну;

· бензодіазепінові транквілізатори-гипнотіки (наприклад, нітразепам);

· гіпнотики короткої дії при утрудненні засинання (соннат);

· циклопірролонові і імідазопірідінові препарати - зопіклон та інші (курс не довше 2-х місяців);

· антидепресанти з седативною дією (амітриптилін, азафен)

· барбітурати - короткочасне використання при неефективності інших снодійних препаратів (фенобарбітал);

· нейролептики.

Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.


  • ТІЛЕСНО-ОРІЄНТОВАНА ПСИХОТЕРАПІЯ

Із середини XX ст. паралельно з розвитком вербальних і «дистантних» форм психотерапії активно розвивалися й інші стратегії, що використовують у роботі з клієнтом контактні прийоми і безпосередню взаємодію з його тілом. Тепер весь спектр такої психотерапевтичної та розвивальної техніки розглядають як тілесно орієнтовану психотерапію і тілесно орієнтовані психотехніки.

Метод тілесної терапії має тривалу історію, значну популярність та солідні академічні засади. Вона спромоглася подолати свій «напівлегальний» статус у науковому психотерапевтичному співтоваристві і виробити чіткі теоретичні засади. У «Психотерапевтичній енциклопедії» за редакцією Б. Карвасарського її витлумачено як «напрям психотерапії, що неоднозначно розуміється, метою якого є зміна психічного функціонування людини за допомогою орієнтованих на тіло методичних прийомів». Досі не вироблено чіткого розуміння особливостей дії і принципів застосування тілесно орієнтованої техніки, що призводить до розмивання меж цього напряму і дає багатьом підстави стверджувати про його еклектичність, поєднання в ньому різноманітних прийомів – від оздоровчих до трансперсональних, пов’язаних радше з духовним пошуком, ніж із психотерапією в її традиційному розумінні.

Попри еклектичність підходу центральною методологічною посилкою тілесно орієнтованого напряму є принципова пов’язаність соматичного і психічного – психосоматична комплементарність. Основна ідея його полягає в утвердженні невіддільності та конгруентності (узгодженості) тіла і свідомості, переконаності в тому, що тіло у своїй структурі і функціях доповнює психічну природу та опосередковує прояви особистості.

Для повнішого розуміння тілесно орієнтованих методів психотерапії необхідно проаналізувати уявлення щодо онтологічної природи, співвідношення в ній душевного і тілесного.

Природа тілесності людини та основні тілесні проблеми

Фундаментальні передумови тілесно орієнтованих методів стосуються не лише психотерапевтичної методології, а й загально філософських проблем співвідношення «душевного» і «тілесного» в людині, а також ідентифікації феномену тілесності, який визначає специфіку організації та здійснення тілесно орієнтованої психотерапевтичної практики.

Тілесність є специфічним модусом (способом) існування людини. Пов’язані з нею питання стосуються не стільки фізичних аспектів життя, скільки особливостей функціонування свідомості. Як стверджує британський філософ Стівен Пріст, проблема свідомості і тіла є проблемою визначення правильного співвідношення між ними. Очевидно, що суттю свідомості є ментальне, а суттю тіла – фізичне; вони відповідно мають певні опозиційні характеристики:

Ментальне

Фізичне

темпоральне

просторово-часове

особисте

загальнодоступне

некориговане

кориговане

внутрішнє

зовнішнє

єдине

множинне

вільне

детерміноване

активне

пасивне

духовне

плотське

неподільне

дискретне

непротяжне

протяжне

безформне

має форму

невидиме

видиме

інтенціональне

неінтенціональне

суб’єктивне

об’єктивне

Ця класифікація не вичерпна і не безперечна. Вона доречна, якщо припустити незалежність фізичних і ментальних явищ. Щодо тілесного аспекту таке розмежування неможливе. У розумінні сучасної філософської антропології та психології тілесне виникає на перетині ментального і фізичного. їх дихотомічні характеристики є певними полюсами, проте знайти реальну грань, на якій «безформне» переходить в «оформлене» або навпаки, неможливо. Та саме в цій лімінальній (пороговій) зоні формується те, що визначають як «тілесне» в онтології людини. При цьому слід мати на увазі, що поза свідомістю тілесного не існує. Позбавлене свідомості, воно редукується до об’єктних характеристик тіла. Водночас тілесність не можна зводити тільки до феноменів свідомості або фізичного тіла.

Феноменологія тіла, пов’язана з його відносною доступністю для вивчення, «видимістю», зовнішньою об’єктивністю, неоднозначністю тілесних переживань, їх суб’єктивністю і безліччю трактувань тілесної природи, зумовила появу в історії культури різних, найчастіше полярних, позицій. Неоднозначно оцінюють тілесність людини і у сфері психотерапевтичних практик, відводячи тілу й тілесній динаміці переважно другорядну роль.

Тілесність людини – цілісний комплекс специфічних антропологічних феноменів, що полягають у соматичному опосередкуванні психічної реальності людини.

Структурно-функціональна сукупність тілесних якостей, сформованих біологічними, психологічними, соціальними, культурними і духовними складовими людини, забезпечує її здатність співвідносити світ внутрішніх (суб’єктних) феноменів із феноменами зовнішнього (об’єктного) середовища. Щодо психічної реальності тілесність визначає інтенсивність, модальність і форму зовнішнього прояву суб’єкта.

На підставі аналізу звернень за психологічною допомогою, а також художньої і філософської літератури можна дійти висновку, що основною тілесною проблемою людини в сучасній західній культурі є втрата відчуття реальності і контакту зі світом, у якому вона живе. Людина все більше стикається із симуляцією реальності і феноменами підробки, копіями, що примножують позбавлену чуттєвості та значення об’єктність світу. Ця втрата проектується на її тіло як позбавлення екзистенційних опор, відчуття «заземленості», вкоріненості в реальності своїх переживань, емоцій, думок, стосунків тощо. Така ситуація безпосередньо зачіпає життя тіла і посилює його об’єктні характеристики, позбавляючи суб’єктності. Саме тіло певною мірою стає пасивним об’єктом, щодо якого можливі різноманітні маніпуляції та дії, які воно сприймає, але на які не в змозі відреагувати через втрату відчуття достовірності і критеріїв природності переживань. Проте повноцінним об’єктом (предметом) тіло стає тільки після смерті. Отже, феномени сучасної масової культури, позбавляючи людське тіло чуттєвості, позбавляють його і життєвого потенціалу.

Аналізуючи «проблемну анатомію» тіла, російський вчений Володимир Баскаков веде мову про наявність чотирьох базових проблем, що відображають порушення балансу процесів, які відбуваються в тілі і психіці людини:

1) проблема контролю/надконтролю – локалізується «в голові» й актуалізується за потреби «зняття» такого контролю, що стає важким у ситуації його непомірності;

2) проблема контактності – зосереджена в руках і грудній клітці (дихання), пов’язана з недоліками налагодження контактів і вираження власних почуттів;

3) проблема сексуальності – локалізується в ділянці таза і живота, пов’язана з вивільненням сильних почуттів, зокрема сексуально забарвлених, а також еротичністю і сексуальною поведінкою;

4) проблема опори – зосереджена в ногах і пов’язана з недостатнім відчуттям реальності та бажанням підтримки, власної (автономність) і з боку інших людей.

Ці проблеми можуть мати різноманітний психологічний зміст і спричинюють багато труднощів, особливо психосоматичного характеру. Тілесно орієнтована терапія має значний цілющий потенціал і може бути використана як екзистенційна форма психологічної допомоги. Одностайним є переконання щодо підвищення якості життя у тих, хто практикує будь-яку форму тілесно терапії, дотримуючись її приписів і правил.

Будьте здорові! Дбайте про гармонію душі та тіла!)

Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.


  • ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ

«Людина щаслива й здорова не тоді, коли у неї немає проблем, а тоді, коли вона знає, як їх правильно вирішити» Х. Пезешкіан

Хвороби, стреси, конфлікти, сімейні негаразди, життєві проблеми – це все є, це все існує, це – даність нашого життя. І разом з тим щастя, любов, досягнення, насолода, відкритість світові і щирість душі – це також є, це також даність. І наші здібності, які допомагають усілякі негаразди подолати – це також є, це все та ж сама даність. Розуміння того, що усі явища, усі події мають дві сторони – плюс і мінус, – це одна з основ позитивної психотерапії, визнаної Європейською асоціацією психотерапії і Світовою Психотерапевтичною Радою, або, як часто кажуть, позитум-підходу.

«Позитум» у своєму первісному значенні – «позиція, становище» – це те що є, з усіма його мінусами, але й з усіма плюсами. З цього власне починається процес роботи у позитивній психотерапії. Клієнт, як правило, приходить з «мінусом» - проблемою, негараздом, питанням до себе чи до когось іншого. Він живе у цьому мінусі, живе цим мінусом, він висмоктує з людини сили, витягує усі ресурси, - і сил для рішення вже немає. І тому перше, що слід зробити – це зі стану «мінус» перевести клієнта в стан «плюс»: «Що тобі дає ця ситуація?», «Від чого вона тебе вберігає?», «Які ти бачиш плюси в ній?», «Чим вона тобі може бути корисною?» тощо. І щойно людина отримує можливість стати «над ситуацією», подивитися на неї збоку, трохи відсторонитися – з’являються сили, знаходяться ресурси, і шлях до зцілення можна вважати розпочатим.

Ще одна база позитум-підходу – це принцип надії і принцип самодопомоги. Психолог, який працює в руслі позитум-підходу вірить у те, що кожна людина відпочатку наділена здібностями, які допомагають їй свої проблеми вирішити! І тоді завдання психотерапевта – допомогти їй ці здібності виявити, розкрити, знайти ресурси і навчитися на них опиратися. Звідси – короткотерміновість процесу – 10-15 зустрічей – бо знайшовши в собі здібності, навчившись користуватися ресурсами, клієнт надалі вже не потребує допомоги від психолога, він сам може справлятися зі своїми складнощами!

Відомий вислів засновника позитивної психотерапії Н. Пезешкіана: «Тобі потрібна рука допомоги? Подивися, у тебе є своїх дві!»

Позитивна психотерапія ґрунтується на:

- позитивному підході до пацієнта до захворювання;

- змістовній оцінці конфлікту;

- п’ятиетапній терапії, в основі якої лежить самодопомога.

Позитивна інтерпретація симптомів або всього захворювання нерідко протиставляється загальноприйнятою, традиційною їх інтерпретацією. З точки зору позитивної психотерапії в кожному симптомі можна знайти не тільки поганий (негативний), але і хороший (позитивний) момент. Біль, наприклад, можна інтерпретувати як сигнал про лихо, підвищену температуру тіла - як хорошу опірність організму, і т. д. Основною метою позитивної психотерапії є зміна точки зору пацієнта на свою хворобу і як наслідок - нові можливості в пошуках резервів у боротьбі з недугою. А так як позитивна психотерапія виходить з того, що в основі багатьох психічних і психосоматичних захворювань лежить конфлікт, то зміна точок зору на симптоми або синдроми дозволяє терапевту (і пацієнту) більш диференційовано підходити до конфлікту. Іншими словами, психотерапевт, визначивши, що депресія - це насамперед «здатність людини глибоко, емоційно реагувати на конфлікт», далі буде займатися не стільки депресією, скільки конфліктом, який стоїть за цим синдромом.

Ще у позитум-підході багато роботи із уявою, творчістю, метафорами і притчами – все це спрямовано туди ж, на пошук ресурсів, аналіз здібностей до вирішення проблеми. І дуже часто ресурси можна знайти за межами власної культури (сімейної, дворової, субкультури, країни, нації) – тому позитивну психотерапію називають іще транскультурною. «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, зроби те, чого ти ніколи не робив» - пише Н. Пезешкіан, і ці слова якнайкраще підходять для пояснення транскультурного підходу, адже те, як ми звикли чинити в себе вдома, в своїй сім’ї, в своєму колі друзів чи колег – це все добре, але розуміння й проживання серцем того, що деінде чинять по іншому – теж величезний ресурс. Десь і колись на образу реагують викликом на двобій, а десь – жартом, мовчанням чи образою у відповідь, а ще десь – озвученням своїх почуттів. Десь чоловіку прийнято тягти на собі тягар фінансування сім’ї, а жінці – тягар господарства, а десь усі обов’язки діляться порівну, десь батьки живуть потребами своїх дітей, втративши себе, а десь – дають їм свободу й звільняються самі… і це «десь» не завжди за тисячі кілометрів, інколи воно зовсім поруч. Лише озирніться…

Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.

Кохання

  • Біологи кажуть, що кохання – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Дофамін, окситоцин, ефедрин, деякі вчені додають до коктейлю вазопресин за смаком.

Кажуть, що жінки й чоловіки кохають по-різному. У них різні гормони й неоднакова чутливість рецепторів.

Любов - біологічний механізм для успішного відтворення людства

Вчені соціальних наук з цим не погоджуються. Для них любов – то витвір суспільства, що має покращувати його, суспільства, функціонування, а подекуди – й буття особистості.

Моделі любові змінюються у часі й просторі. Вони різняться, залежно від культури. І статі.

Версія біохімічна: гормональні бурі

На Заході популярні дослідження, що виявляють суто біологічну сутність феномену любові.

Численними експериментами вчені довели, що кохання є результатом вивільнення і взаємодії певних хімічних речовин: дофаміну, окситоцину, тестостерону, естрогену, норепініфрину.

Речовини ці виробляються з різною інтенсивністю на конкретних етапах любовних стосунків.

Таким чином, імпульсивну, пристрасну любов із прагненням статевої близькості наука пояснює не спонтанним виявом симпатії, а стрімким виробленням гормонів дофаміну й тестостерону.

І це є біологічним механізмом для успішного відтворення людства.

Згідно з дослідженням нейробіологів, сильна афективна закоханість активізує ту частину людського мозку, що відповідає за вироблення дофаміну.

Ось так кокаїн впливає на дофамінові рецептори - більше задоволення тут і негайно! Подібним чином на наш мозок діє закоханість.

Це призводить до гіперактивності, безсоння, відчуття ейфорії, підвищення чутливості сприйняття. Такі ж процеси відбуваються при вживанні кокаїну, стверджують учені.

З суто біологічної точки зору любов можна вважати і певним видом психічного порушення. Бо рівень виділення серотоніну в закоханих – такий як у хворих на обсесивно-компульсивний розлад.

А оскільки співвідношення гормонів в організмі чоловіка і жінки неоднакові, прояви закоханості мають статеві відмінності.

Соціальні нейробіологи стверджують, що буває «жіночий мозок» і «чоловічий мозок».

До пошуку романтичних пригод на різні частини тіла нас стимулює система заохочення, яка виробляє «гормон щастя»

Відповідно, і поведінка є вроджено «жіночою» і «чоловічою».

Принаймні, самки шимпанзе полюбляють гратися з м'якими іграшками, а самці – з машинками, хоч мавпи й не зазнавали диктату соціального оточення та нав’язливої реклами.

Існує також думка, що наша гендерна ідентифікація та сексуальні вподобання не залежать ні від волі особистості, ані від соціокультурних чинників, а є абсолютно детермінованими біологічними особливостями організму, що визначаються генетичними чи іншими вродженими факторами.

Так вважає нідерландський учений Dick Swaab. Він стверджує, що головними факторами статевого розвитку людини є гормони й біохімічні фактори, які впливають на головний мозок плоду під час вагітності.

І жінок, і чоловіків до пошуку романтичних пригод на різні частини тіла стимулює система заохочення, яка керує виробленням дофаміну, що забезпечує відчуття щастя нашим мозком.

Що досить суттєво різнить представників різних статей у процесі закоханості, так це окситоцин (що пов’язаний з естрогеном) і вазопресин (синтез якого залежить від тестостерону).

Як естроген із тестостероном, так, відповідно, й окситоцин з вазопресином присутні і в чоловіків, і у жінок, проте в різній кількості.

Головна функція окситоцину – сформувати відчуття прив’язаності між матір’ю і дитиною.

Люди з мікроскопами та колбами не вірять у безумовну материнську любов. Вони кажуть, що без запуску механізмів гормонального контролю маленька істота не викликала би стільки ніжності й турботи у жінки, яка її народила.

Викиди окситоцину у великій кількості відбуваються під час природних пологів та грудного годування.

У не турботливих матерів у мозку менше рецепторів естрогену та окситоцину, вони отримують менше дофамінової винагороди від материнства.

Щоправда, ці досліди проводились на щурах, але вчені стверджують, що на молекулярному рівні ми досить схожі.

Самки щурів, які ще не вагітніли, не люблять малих щуренят і навіть можуть виявляти агресію щодо них. А от якщо таким щурихам увести кров вагітних або породіль, вони починають демонструвати зразкову материнську поведінку.

До чого ж тут любов між чоловіком та жінкою?

Під час сексуального контакту стимулюються ті ж частини жіночого тіла, що й при пологах та годуванні – груди і піхва. Нейронні зв'язки, що виникають при цьому у мозку – аналогічні до емоцій турботливої матусі.

Нейробіологи з Лондонського університету показували жінкам фотографії. Спершу – фото дітей, потім – фото коханих. Реакції учасниць досліду відстежували за МРТ [магнітно-резонансна томографiя]. В обох випадках задіяними виявлялися ті ж частини мозку.

Що ж стосується чоловіків, вазопресин першочергово відповідав за регуляцію рідини в організмі. Потім у нього з’явилася надбудова для самців – мітити територію (теж рідиною).

А ще пізніше виявилось, що вазопресин пов’язаний зі статевою поведінкою.

В ході сексуального контакту у мозку чоловіка вивільнюється дофамін та вазопресин. І що більше останнього, тим міцніше формується зв’язок між гормональним заохоченням та образом саме цієї конкретної самки.

Таким чином, як би грубо не виглядало, але ставлення чоловіка до жінки еволюційно походить від його жадання території, експансії та подальшого захисту своїх володінь.

Вчені стверджують, що система заохочення спочатку приваблює пряником – дофаміном – і людина закохується. Через якийсь час рівень гормону знижується, разом із метеликами в животі.

Але під час розставання з партнером (навіть короткочасного) людський мозок починає виробляти кортиколіберин. Цей гормон спричинює стрес та провокує депресивний стан – і стимулом тепер є вже не задоволення, а звільнення від дискомфорту.

При поверненні до партнера рівень стресових гормонів знижується – вірогідно, завдяки вивільненню окситоцину.

ВЕРСІЇ СОЦІО-ПСИХОЛОГІЧНІ:як на кохання впливає суспільство

Повернімося до наукових розвідок. Природознавці – не єдині, хто намагається розкласти кохання на формули та складові.

Соціальні науки теж роблять кроки в цьому напрямку і мають досить суттєві напрацювання.

Один із перших дослідників кохання на прикладному рівні – американський психолог Isaac «Zick» Rubin, який розпочав роботи в цьому напрямку ще в 1970-х.

Головну увагу вчений присвятив емпіричному аналізу відмінностей між симпатією(liking) та любов’ю (love).

Для вимірювання цих феноменів у соціальних стосунках Рубін розробив спеціальну шкалу. Але на сьогоднішній день деякі дослідники відмовились від категоричного розділення двох понять.

Емпіричними дослідженнями любовних стосунків займалися професорки Ellen Berscheid та Elaine Hatfield (США).

На їхню думку, пристрасна любов (синонімами якої є закоханість та захоплення) — це «стан інтенсивного прагнення до союзу з іншим», особливістю якого є елемент одержимості (obsessive element).

Дружня любов, на відміну від пристрасної, менш інтенсивна. Вона поєднує в собі прихильність, відданість та інтимність, не обов'язково включаючи інтенсивне сексуальне бажання.

Свою концепцію кохання розробив провідний психолог Єльського університету (США) Robert Sternberg. В його моделі любовні відносини складаються з трьох основних компонентів - інтимність, пристрасть, рішення/зобов'язання.

«Інтимність» (intimacy) — це почуття близькості, взаєморозуміння, підтримки). «Пристрасть» (passion) — романтичність, фізичний потяг, сексуальна активність.

Поняття «рішення/зобов'язання» (decision/commitment) включає два аспекти. Йдеться про прийняття людиною рішення, любить вона чи ні — на етапі, коли взаємини ще тільки формуються. Після цього людина може зобов'язатися підтримувати любов у тривалих відносинах.

В теорії Стернберґа згадані основні компоненти є вершинами трикутника. Поєднуючись у різних комбінаціях, вони утворюють вісім різних типів кохання.

Вісім типів кохання за Стернберґом

Як зазначав сам дослідник, на практиці майже неможливо віднайти чистий тип любові з наведеної ним класифікації — вони всі можуть бути присутні у відносинах, але з різною мірою інтенсивності.

РОЛЬОВІ МОДЕЛІ: якщо не співпадуть, шлюб розвалиться

В кінці 1990-х учений запропонував новий підхід. Тепер Стернберґ стверджує, що в уяві кожної людини існують певні ієрархічно упорядковані моделі любові.

Йдеться про історії кохання, згідно з якими людина й обирає певного партнера, будуючи характерні стосунки.

Такі історії-прототипи є соціокультурними конструктами. Велика частина з них існують сторіччями, з незначними змінами сюжету. Змінюється лише спосіб втілення цих ідеальних моделей у реальне життя та їхня популярність, що залежить від історико-культурного контексту.

Вибір конкретної любовної моделі зазвичай відбувається на підсвідомому рівні і залежить як від особистих (психофізіологічні особливості, сімейне оточення, виховання, власний досвід), так і соціальних (схвалення або засудження певних моделей відносин спільнотою) обставин.

За Стернберґом, любовні моделі-прототипи є дуже важливими для формування та підтримки стосунків. Людина сприймає свого партнера, проектуючи на нього певну роль та інтерпретуючи його дії відповідно до сюжету обраної моделі.

І це, на думку вченого, є однією з головних причин розлучень. Адже якщо члени подружжя орієнтуються на різні моделі любовних стосунків, то вони де-факто перебувають у "різних" шлюбах.

ЯКЩО ЛЮДИНА РОЗУМІЄ КОХАННЯ ЯК БІЛЬ I ТУГУ, ВОНА НЕ СПРИЙМЕ ТИХІ СТОСУНКИ. НЕ ВПІЗНАЄ В НИХ ЛЮБОВ

Відповідність реальної історії кохання до ідеальної (різної для кожного) моделі дуже суттєво впливає на загальне задоволення людини своїми стосунками.

Зазвичай "успішні" пари використовували один і той же — або схожий — прототип. І, водночас, чим суперечливіші у членів подружжя ідеальні моделі — тим менш щасливі їхні відносини.

Теорія Стернберґа також пояснює, чому щасливими можуть бути стосунки, які всім іншим видаються проблемними. Загалом же задоволення і тривалість відносин залежить від того, наскільки повно homo sapiens виконує роль в обраній історії-прототипі.

Якщо людина розуміє кохання як біль та сердечну тугу, постійні розставання та возз’єднання, вона не сприйме тихі врівноважені стосунки. Вона просто не впізнає в них кохання.

Однак у кожного з нас — власне уявлення про "ідеальну любов". І воно складається з клаптиків. Дещо від стосунків батьків, атмосфери у сім’ї, дитячих переживань; дещо від культурних матриць, притаманних часу й суспільству; дещо з книжок/фільмів; дещо з власного досвіду...

Весь цей вінегрет неймовірно складно розділити на інгредієнти, його вивчення потребує досить клопітної саморефлексії.

Цікавим є дослідження (S. Sprecher, D. H. Felmlee) щодо впливу суспільного оточення на тип любові, до якого індивід прагне або який очікує пережити.

За ним визначальним чинником, що впливає на вибір індивідом певної моделі любові, є схвалення цієї моделі членами соціальної мережі, до якої належить індивід.

Від узгодженості з загальною думкою, як показало дослідження, залежить навіть інтенсивність та стабільність почуттів.

ТЕСТ НА КОХАННЯ: якого типу ваша любов?

Канадський соціолог John A. Lee розробив теорію "кольорів любові" (любовних стилів).

Він виділяє три основних типи:

1. ЕРОС (eros) — сильне емоційне переживання, безперервний і потужний потяг до коханої людини, в тому числі й сексуальний.

Представник "еротичного типу" схильний/схильна закохуватись у майже незнайому людину раптово та цілковито (любов із першого погляду).

Він/вона відчуває гостру необхідність у щоденних зустрічах із об’єктом своєї любові. Він/вона бажає, щоб кохана людина належала тільки йому/їй.

Еротична любов також має сильний сексуальний компонент. Наприклад, закохані еротичного типу мають сексуальні стосунки на досить ранніх стадіях взаємовідносин, вважаючи це вираженням любові.

2. ЛЮДУС (ludus) або любов-гра. Закоханий цього типу розглядає любов як гру, яка має бути зіграна майстерно та, нерідко, з кількома партнерами одночасно.

Коханець-людус не включає сьогочасного партнера (партнерів) у будь-які майбутні життєві плани. І не потребує будь-яких ознак залученості, прив’язаності, стабільності зі сторони партнера.

Людину такого типу лякають зобов’язання, вона уникає частих зустрічей з партнером, вважає, що брехня і хитрощі у стосунках виправдані, й очікує, що партнер має сам контролювати свої емоції.

"Гравці в кохання" сприймають секс як можливість для власного задоволення, а не вираз інтенсивних емоційних зв'язків із партнером.

3. СТОРҐЕ (storge) — третій основний колір любові, описаний Лі як "кохання без лихоманки i дурості".

Типовий сторґе-коханець розглядає партнера як старого друга, не відчуваючи до нього інтенсивних емоцій та пристрасного фізичного потягу.

Він висловлює свої почуття не прямо, а в розмовах про спільні інтереси. І, як правило, демонструє свою прихильність несексуальними шляхами.

Для людей такого типу любов є продовженням дружби і важливою частиною життя, але не самоцінним явищем.

Поєднання окремих ознак цієї любовної типології утворює вторинні стилі, що мають свої унікальні характеристики:

4. ПРАГМА (рragma) = сторґе + людус — практичні погляди на любов.

Людина має сформоване уявлення про бажані характеристики майбутнього супутника. Тож обирає собі партнера, який найкраще задовольняє ці вимоги (і так само відбраковує партнера, який не відповідає очікуванням);

5. МАНІЯ (mania) = ерос + людус — нав'язливий, ревнивий стиль любові, що характеризується одержимістю, відчайдушними спробами змусити партнера любити себе й неможливістю дійсно довіряти своєму обранцю.

Людина такого типу відчайдушно намагається покохати і бути коханою. Вона відразу ж уявляє собі спільне майбутнє, хоче бачити партнера щоденно, змушує його до постійних демонстрацій любові та відданості, намагаючись повністю привласнити кохану людину собі;

6. АҐАПЕ (agape) = ерос + сторґе — самовідданий стиль, який передбачає виявлення любові і турботи до інших, не чекаючи взаємності чи нагороди.

Типовий аґапе-коханець вважає, що кожна людина гідна любові і що любов до інших є обов'язком зрілої особистості.

Що стосується особистих відносин, "аґапіст" здатен безкорисливо присвятити себе партнеру, навіть якщо доведеться поступитись на користь суперника.

Прямо зараз ви можете діагностувати себе за наведеною типологією. Відповідний тест легко знайти онлайн.

Я вже проходила це опитування, і не раз. Що ж, спробую ще...

Неочікувано! Мій основний стиль любові — “аґапе”, на другому місці — “сторґе”. І аж за ними — “ерос”.

А колись давно машина-психолог безапеляційно видавала мені єдину відповідь — “людус”.

Дивно? Але ж так воно й було.

Я гралася людьми, ще й пишалася тим. Не могла зрозуміти, що комусь може бути боляче, ніколи не розглядала стосунки у перспективі — ми ж тут для того, щоб гарно провести час, чи не так?

Я ДУМАЛА, ЩО ФІЗИЧНОЮ БЛИЗЬКІСТЮ МОЖНА ПОБУДУВАТИ БЛИЗЬКІСТЬ ДУШЕВНУ

Заводити одразу декілька романів — як мінімум це весело. Претензії до мене? А хіба я тобі обіцяла ексклюзивність?

Не порушую свого слова, але тобі я його не давала. Тобі боляче, ти мене любиш? Я тут до чого? Я тебе про це не просила.

Малою я була жорстока, зухвала і абсолютно не схильна до емпатії. На це є свої причини, але не хочу їх робити своїми виправданнями.

Пізніше основним результатом тесту став “ерос”І це теж було дуже близько до істини.

Я швидко закохувалась і постійно жадала об'єкту моєї пристрасті. В тому числі й сексуально. І для мене це справді був вияв любові.

Тільки нещодавно я зрозуміла, що в інших людей все може бути не так. А тоді в мене склалось враження, ніби фізичною близькістю можна побудувати близькість душевну. Що якщо я бачила цю людину голою, то вона тепер і душу може оголити переді мною.

В голові справді наче перемикався якийсь емоційний важіль. Раз я була в обіймах, то можу розповісти цьому персонажу все-все про себе. І він має робити так само. Чому ні? Хай раніше ми спілкувались не надто відверто, але з цього моменту все зміниться — ми ж тепер ледь не рідня.

Цікаво, що ця надзвичайно емоційна "еротична" позиція є повною протилежністю попередній, "ігровій" моделі.

Раніше я могла цілувати незнайомого хлопця на танцях просто тому, що в нього гарна статура. Все одно, як його звати, і чи вміє він у принципі розмовляти — це просто одноразова пригода.

Тепер же поцілунок — вияв моєї щирої симпатії. Він не має бути “просто так”, для приємності фізичних відчуттів. Та й немає приємності тих відчуттів, якщо немає симпатії.

Пізніше основним результатом тесту стала “манія”. Варто було чекати, адже типологічно — це поєднання саме “людус” та “ерос”.

Так, це дуже бентежна любов. Коли ти сильно хочеш любити і не менш сильно — щоб любили тебе. Але при цьому пам’ятаєш, як чинила з іншими сама. І дуже боїшся, що так вчинять з тобою.

Так і ставалося. Не прямолінійно, але я впізнавала ситуації, які вже проживала, тільки з іншої сторони. Дуже гарна школа. Чи то карма, чи кара Божа... чи я підсвідомо шукала саме таких партнерів і таких стосунків.

А тепер я ще трохи старша, і ось — “аґапе”…

Методика цього тесту за "любовними кольорами" — проста і зрозуміла. Тільки відповідати треба гранично чесно і відверто, щоб отримати справжній результат, а не той, що ми хочемо.

Моя власна історія показує, що "колір" кохання в однієї й тієї ж людини може змінюватись — відповідно до змін особистості та любовного досвіду.

Мій власний урок: любов бентежить не тільки палаючі серця, але й холодні мізки.

СИЛА ЛЮБОВІ - У НЕВІДОМОМУ. Формулою не запишеш

Так, кохання можна досліджувати. Пробувати записати його у вигляді формул зі змінними, екстрагувати, пояснити, порівняти, штучно викликати у лабораторних умовах (еліксир!) або, навпаки, знайти антидот цьому почуттю.

Але хіба я переживатиму емоції меншою мірою, якщо знатиму, що це — лише взаємодія певних хімічних речовин?


  • 7 РОМАНТИЧНИХ ВЧИНКІВ, ЯКІ ПОВИННІ ВАС НАСТОРОЖИТИ

Ці вчинки здаються зворушливими і начебто обіцяють довге і щасливе спільне життя, але за ними часто ховаються не найкращі наміри. Якщо помітите за обранцем одну з особливостей, задумайтеся, чи варто продовжувати стосунки.

1. Він занадто швидко придумав вам ласкаве прізвисько.

Якщо на другому побаченні чоловік називає вас «малюк» або «кошеня», це ознака, що він квапить розвиток відносин. Ніжні прізвиська можуть бути приємними, але виникають з часом, в парі з близькими стосунками.

2. Він перестав спілкуватися з друзями, щоб бути з вами постійно.

Це може зачарувати, але нічим хорошим це не закінчиться. Інвестуючи в відносини час і сили, він буде вимагати того ж. Дружба потрібна для підтримки емоційно здорового стану, зациклюватися на єдиній людині - сумнівний вибір.

3. Він постійно пише, знаючи, що ви зайняті.

Увага приємна всім, але якщо ви сказали, що працюєте або хочете поспілкуватися з подругою, а він продовжує писати і ображається, що ви не відповідаєте, це порушення ваших особистих кордонів і неповага до ваших потреб.

4. Він заповнив вашими фотографіями соцмережі.

Спочатку це може здатися приємним, але якщо ви разом недавно, чи дійсно ви хочете займати стільки місця в його житті? Що це говорить про партнера, якщо його соцмережі присвячені тільки вашій парі, а хоббі, друзі та робота зникли звідти?

5. Він хоче швидше познайомитися з вашими батьками.

Якщо ви тільки почали зустрічатися, то наполегливе бажання познайомитися з вашою родиною може бути ознакою того, що чоловік занадто швидко і занадто глибоко занурився в ці відносини, хоча вони ще не встигли розвинутися до потрібної стадії. Для такої близькості теж потрібен час. Запитайте у нього, чим викликане це бажання, запропонуйте спершу зосередитися на пізнанні один одного, а потім знайомитися з батьками.

6. Він майже відразу запропонував з'їхатися.

Ви разом пару місяців, а він вже знайшов для вас квартиру? Загальний побут - серйозний крок. Якщо партнер наполягає на переїзді, не встигнувши як слід дізнатися вас, варто пригальмувати.

7. Він покликав вас в поїздку.

Перша подорож з партнером часто виявляється непростим випробуванням, і не варто погоджуватися, якщо ви були на кількох побаченнях. Проводити разом час з людиною, яку знаєте недостатньо добре, не найкраща і не завжди безпечна ідея.

Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.

  • Кібербулінг: новітні небезпеки в інтернет-просторі стаття

Любов Найдьонова

З’явилось навіть поняття «буліцид» – загибель жертви внаслідок булінгу


Тенденції показують, що люди й особливо діти, проводять все більше часу у віртуальному просторі. Це призводить до того, що обривається зв'язок з родиною, друзями та дітьми (батьками). Збільшення часу, який проводиться за комп’ютером, технічно веде до збільшення можливостей застосування булінгу. Переслідування у віртуальній мережі набувають все більшої нагальності.


Сучасні американськи дослідники Робін Ковальскі, С’юзан Лімбер і Патріція Агатстон, виділяють вісім типів поведінки, які характерні для кібербулінгу, відображають переважну більшість різновидів негативного впливу в інтернет-просторі:


Суперечки, або флеймінг (від англ. flaming – пекучий, гарячий, полум’яний) – обмін короткими гнівними і запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Частіш за все розгортається в «публічних» місцях Інтернету, на чатах, форумах, дискусійних групах, інколи перетворюється в затяжну війну. На перший погляд, флеймінг – це боротьба між рівними, але в певних умовах вона теж може перетворитися на нерівноправний психологічний терор. Так, неочікуваний випад може привести жертву до сильних емоційних переживань, особливо на тому проміжку часу, коли вона не знає, хто серед учасників яку займе позицію, наскільки її позиція буде підтримана значущими учасниками.

Нападки, постійні виснажливі атаки (англ. harassment) – найчастіше це залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації. На відміну від перепалки, атаки більш тривалі і односторонні. В чатах чи на форумах (місця розмов у інтернеті) нападки теж трапляються, в онлайн-іграх нападки найчастіше використовують гріфери (grieffers) – група гравців, які за мету ставлять не перемогу в певній грі, а руйнацію ігрового досвіду інших учасників.

Обмовлення, зведення наклепів (denigration) – розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп’ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не тільки окремі підлітки, трапляється розсилка списків (наприклад, «хто є хто», або «хто з ким спить» в класі, школі), створюються спеціальні «книги для критики» (slam books), в яких розміщуються жарти про однокласників, де також можуть розміщуватись наклепи, перетворюючи гумор на техніку «списку групи ненависті», з якого вибираються мішені для тренування власної злоби, зливання роздратування, переносу агресії тощо.

Самозванство, втілення в певну особу (impersonation) – переслідувач позиціонує себе як жертву, використовуючи її пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв’язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відому відправляються ганебні провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва не очікувано отримує гнівні відповіді. Особливо небезпечним є використання імперсоналізації проти людей, включених до «списку груп ненависті», адже наражає на реальну небезпеку їхнє життя.

Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її розповсюдження (outing&trickery) – отримання персональної інформації в міжособовій комунікації і передача її (текстів, фото, відео) в публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалась.

Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути включеним у групу виступає мотивом багатьох вчинків підлітків. Виключення із групи сприймається як соціальна смерть. Чим в більшій мірі людина виключається із взаємодії, наприклад, в грі, тим гірше вона себе почуває і тим більше знижується її самооцінка. У віртуальному середовищі виключення також наражає на серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини. Онлайн відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів. Кіберостракізм проявляється також через відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.

Кіберпереслідування – це дії з прихованого вистежування переслідуваних і тих, хто пересувається без діла поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, з метою організації злочинних дій на кшталт спроб зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.

Хепіслепінг (від англ.. happy slapping – щасливе ляскання) – відносно новий вид кібербулінгу, який починався в англійському метро, де підлітки прогулюючись пероном раптом ляскали один одного, в той час як інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. В подальшому за будь-якими відеороликами, в яких записано реальні напади, закріпилась назва хепіслепінг. Відеоролики нападів з метою ґвалтування чи його імітації інколи ще називають хопінг – наскок (особливо поширений в США). Ці відеоролики розміщують в Інтернеті, де його можуть продивлятись тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви. Інша форма хепіслепінгу – це передавання сюжетів через мобільні телефони. Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитись трагічно, як це сталось із 18-річним Трістоном Крістмасом, якого група хлопців побила для того, щоб зняти відео для Інтернету, а коли він, вдарившись головою, помирав кинутий на підлозі, вбивця і спостерігачі пішли продовжувати вечірку. З’явилось навіть поняття «буліцид» – загибель жертви внаслідок булінгу, вважається злочином і хепіслепінг, якщо він призводить до таких трагічних наслідків.

Спостереження і бесіди із київськими підлітками дають змогу підтвердити наявність більшості описаних типів поведінки, які узагальнюються поняттям кібербулінгу, в їхньому досвіді чи уявленнях (школярі не стикались з кіберпереслідуванням, але мають про нього уявлення). Навіть останній вид поведінки - хепіслепінг, який додався до переліку зовсім нещодавно, теж присутній в досвіді, хоча і рідше називається цим терміном. На жаль, детальних систематичних всеукраїнських досліджень, які дали б змогу кількісно оцінити масштаби явища і потенційну небезпеку кібербулінгу в Україні досі немає. Проте точно відомо, що різноманітність небезпек в Інтернеті тільки набирає обертів.


Український інститут дослідження екстремізму та Інформаційне агентство «Главком» за підтримки Уповноваженого президента України з прав дитини презентують спеціальний проект з протидії булінгу в школі «Стоп шкільний терор» («Безпечна школа»).

Ми зібрали найкращих експертів з проблеми насилля у школі: дитячих та шкільних психологів, законодавців, керівників державних структур, що займаються проблемами дитинства, експертів з юриспруденції, науковців та громадських діячів, які поділяться практичними навичками та теоретичними знаннями зі способів протидії булінгу і порадять батькам і дітям, як протидіяти психологічному та фізичному насиллю в школі. Свої життєві історії, пов'язані із знущанням у школі, розкажуть також відомі люди, зірки шоу-бізнесу, політики та звичайні батьки, які змогли знайти рецепти протидії шкільному терору. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/specprojects/stopbullying/kiberbuling-novitni-nebezpeki-v-internet-prostori-460488.html

Що означає «кібербулінг»?

Кібербулінг — нове популярне “захоплення” серед молоді. Агресивність, жорстокість у висловлюваннях, наклеп з боку однолітків — все це характерно для кіберцькування, який може статися під час підліткового періоду (охоплює вік від 11 до 16 років). У реальному житті підліток може цього уникнути. Адже дорослі — вчителі, батьки сприяють зміні поведінки дитини на конструктивну.

Наразі Інтернет є досить поширеним явищем у сучасному світі, його неможливо усунути, тут все наше життя, ми вчимося тут спілкуватися, пізнаємо нову інформацію та поповнюємо свій словниковий запас, тому покращувати Інтернет – етику нам просто необхідно. Але кібернасильству досить важко протистояти в світі інноваційних технологій.

По-перше, дитина ніколи не скаже батькам про те, що вона стала жертвою кібербулінгу, їй просто соромно і страшно буде зізнатися у своїй помилці. Підлітки вчаться бути самостійними і незалежними від опіки батьків, тому контроль з боку дорослих їх тільки насторожує.

По-друге, потреба в підлітковому віці включає в себе саме комунікацію з ровесниками. До речі, серед інтровертів більше підлітків, які налагоджують свою комунікативну сферу в соціальних мережах, вони переживають всі свої емоції внутрішньо.

По-третє, батьки нехтують індивідуальними особливостями дитини, приписуючи їм перехідні характеристики підліткового віку.

Які ознаки того, що підліток став жертвою кіберцькування?

— Раптова зміна поведінкового й емоційного стану дитини після користування дитиною соціальних мереж. Це може бути агресивність, підозрілість і відверта замкнутість;

— деструктивні стосунки батьків з дитиною (особливо загострюються під час обговорення реального життя підлітка);

— істеричні прояви характеру (несподівані безпричинні сльози, крик);

— погіршення здоров’я через безсоння та занепокоєння дитини;

— невдалі спроби суїциду;

— дитина необмежено користується Інтернетом, надаючи перевагу віртуальному світу;

— різке погіршення навчального процесу в школі (дитина неохоче йде на навчання, суперечить вчителям і батькам).

Як захистити дитину від кіберцькування?

Часто батьки та й самі діти не розуміють, як можна захиститися від цієї форми цькування. Але сайт «Нетикет» може запропонуювати профілактичні дії, які є дуже ефективні та прості на практиці, що захистять від впливу кібербулінгу:

1. Перш за все, батьки мають контролювати дії підлітка в Інтернеті. Звичайно ж, в міру. Ні в якому разі не заходьте на сторінку своєї дитини без її дозволу, це тільки погіршить ваші стосунки. Підказка: час від часу проглядати історію браузера або ж регламентувати обмежений час використання Інтернет-ресурсів, пояснюючи це тим, що Ви піклуєтесь про безпеку дитини. Відкритість і чесність — ось секрет оптимальних стосунків у вихованні дітей.

2. Будьте обізнаними в сучасних технологіях і поясніть дитині основні правила спілкування в соціальних мережах. Адже віртуальний світ не знімає з нас обов’язків бути відповідальною людиною.

3. Спілкування і зацікавленість у житті дитини — одна з основних протистоянь кіберцькуванню.

4. Спостережливість — проведіть експеримент, тобто протягом тижня уважно спостерігайте за своєю дитиною та зафіксуйте різкі зміни в її поведінці та прояві емоцій (настрою), свої дані поєднайте з використанням Інтернет-ресурсів, які дитина використовує.

5. І, наостанок, найпростіший спосіб профілактики кібербулінгу більше проводити часу з дитиною (на своєму прикладі показати як можна і треба спілкуватися в реальному та віртуальному життя).

Отже, кібербулінг є небезпечним не тільки для оптимального розвитку цілісної особистості з розвитком всіх психічних компонентів, але й для життя підлітка. Через великий відсоток самогубств, що трапляються під впливом кібернасильства в США існують спеціальні правоохоронні органи, які контролюють віртуальне життя кожного Інтернет-користувача. На жаль, в Україні ця сфера є ще не вивченою, тому ми маємо самі подбати про життя і безпеку своєї дитини.

Як батьки можуть допомогти?

Якщо ви виявили, що ваша дитина піддається кібер-булінгу, надайте їй захист та підтримку. Це може допомогти вашій дитині відчути себе менш наляканою.

Нехай вона знає, що це не її вина, і похваліть свою дитину за те, що вона щиро поговорила з вами. Нагадайте своїй дитині, що вона не єдина - в той чи інший момент багато людей зазнали кібер-булінгу. Заспокойте і скажіть, що ви зрозумієте, що з цим треба робити.

Заохочуйте вашу дитину не реагувати на залякування в Інтернеті, тому що це просто підживлює вогонь і погіршує ситуацію.

Але зберігайте загрозливі повідомлення, малюнки та тексти, оскільки вони можуть бути використані як докази для розмови з батьками булера, школою, соціальною службою або навіть поліцією.

Інші заходи:

Блокування булера. Більшість пристроїв мають настройки, які дозволяють електронним шляхом блокувати електронні листи, повідомлення електронної пошти або текстові повідомлення від не бажаних осіб.

Обмежте доступ до інтернету. Незважаючи на те, що це дуже шкідливо, багато дітей, котрих залякують, не можуть протистояти спокусі перевірити веб-сайти чи телефони, щоб побачити, чи є нові повідомлення.

Дізнайтесь, чим ваші діти живуть в інтернеті. Перегляньте сторінки та сайти, які відвідують ваші діти. Поговоріть з ними про важливість конфіденційності, та чому ділитися особистою інформацією в інтернеті – це погана ідея, навіть якщо спілкуєшся з друзями.

Дізнайтеся, як захистити дітей в інтернеті. Заохочуйте їх ствити паролі та ніколи не публікувати власну адресу чи місцезнаходження.

Якщо ваш син чи дочка погоджуються, ви також можете організувати зустріч з психотерапевтом.

Коли ваша дитина - булер.

Виявлення того, що ваша дитина - та, хто завдає шкоди чи погрожує іншим дітям, може бути великим розчаруванням та викликати почуття провини. Проте у даному випадку важливо не пустити справу на самотік, а діяти конструктивно.

Обережно поговоріть зі своєю дитиною про її дії та поясніть негативні наслідки для інших. Жарти, які здаються не шкідливим для однієї людини, але можуть призвести до фатальних наслідків для іншої.

І наголосіть, що залякування - у будь-якій формі - неприйнятне.

Нагадайте вашій дитині, що ви контролюєте її використання мобільного телефону та комп'ютера. Іноді допомагає обмежити використання цих пристроїв, доки поведінка не покращиться.

Якщо у вашої дитини є проблеми з керуванням агресією, зверніться до психотерапевта з проханням допомагти своєму синові чи дочці навчитися справлятися з гнівом, болем, розчаруванням та іншими сильними емоціями більш конструктивним способом. Професійне консультування також може допомогти підвищити довіру та соціальні навички дітини, що, в свою чергу, зменшує ризик будь-якого насильства.

Правила-поради для профілактики й подолання кібербулінгу для учнів ДНЗ «ХВПКУ»

Не поспішай

Не поспішай, не виплескуй свій негатив у кіберпростір.

Емоції — погані порадники: вони минають, а написане і відправлене в Інтернет надалі несе та помножує негатив уже без вашої волі й контролю. Спричинені одним негативним «постом» (повідомленням) хвилі, можуть призвести до зовсім неочікуваних трагічних наслідків, які буває дуже важко виправити, а інколи і не можливо. Тому конфлікти і незгоди з найменшими витратами вирішуються особисто, «в реалі», без залучення кібертехнологій.

Будуй свою репутацію

Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності. Інтернет — це особливе середовище зі своїми правилами поведінки — «нетикетом» (новоутворення від англ. пеі — мережа і «етикет»).

Поважай факти

Зберігай підтвердження факту нападів. Правильна реакція — вимкнути екран (щоб зупинити негативний вплив, але не комп’ютер!)

Ігноруй із розумом

Часто можна почути думки на кшталт «найефективніша боротьба з тролінгом — ігнор», «не годуйте тролів, вони харчуються вашими емоціями». Що ігнорувати? Доречно ігнорувати поодинокий негатив. Одноразові образливі повідомлення найкраще ігнорувати. Часто в результаті цього кібербулінг на початковій стадії й зупиняється. Якщо ж реагувати на негативні коментарі, комунікація продовжується.

Коли ігнорувати не варто? Незважаючи на те, що відправник вам не відомий, якщо листи систематично містять загрози життю і здоров’ю або порнографічні сюжети, варто поставити до відома Інтернет-провайдера, інспектора місцевого відділку поліції із роботи з неповнолітніми (для цього й важливо копіювати повідомлення із загрозами).

Якщо образлива інформація розміщена на сайті, варто зробити запит адміністратору щодо її видалення.

Правила для свідків

Якщо ви стали спостерігачем кібербулінгу, є три типи правильної поведінки:

1) виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно);

2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібербулінг — це погано; цим ви надаєте таку необхідну жертві емоційну підтримку);

3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кібер- просторі.